Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року Справа № 926/374/15

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Бондаря С.В.,розглянувши касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.09.2015у справі№ 926/374/15 Господарського суду Чернівецької областіза позовомрегіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій областідодержавного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі відокремленого підрозділу Чернівецької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"

простягнення 4127,81 грн. пені та штрафуза участю представників сторінвід позивача:не з'явились, від відповідача:не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області у березні 2015 року звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі відокремленого підрозділу Чернівецької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" про стягнення 3761,59 грн. пені та 366,22 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 30.04.2015 у справі № 926/374/15 (суддя Ковальчук Т.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі № 926/374/15 (у складі колегії суддів: Плотніцького Б.Д. - головуючого, Михалюк О.В., Желіка М.Б.) у позові відмовлено.

Рішення та постанову мотивовано тим, у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, за пропуском останнім строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, і відсутністю обставин, які б свідчили про її переривання або зупинення; про поважні причини пропуску позовної давності.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі № 926/374/15 Господарського суду Чернівецької області, регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.04.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі № 926/374/15 Господарського суду Чернівецької області, і прийняти нове рішення про стягнення з державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі відокремленого підрозділу Чернівецької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 3761,59 грн. пені, 366,22 грн. штрафу та повернення судових витрат.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області (замовник) та державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" в особі начальника Чернівецької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (виконавець) 06.09.2011 укладено договір № 6/00-73-16-1320 про виконання робіт із землеустрою.

Відповідно до пункту 1.1 договору, виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства та нормативно-правових актів з питань здійснення землеустрою роботи з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва - фельдшерсько-акушерський пункт, за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с. Борівці, закріплення меж земельної ділянки межовими знаками, передача землевпорядної документації на державну експертизу та отримання позитивного висновку, складання документації, необхідної для одержання технічного паспорту земельної ділянки; отримання виготовленого паспорту, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Протягом 2011 - 2014 років між сторонами укладено додаткові договори до договору № 6/00-73-16-1320, якими, зокрема, змінювався строк закінчення виконання робіт, вартість виконання робіт відповідно до років їх виконання, розрахунки за виконані роботи, предмет договору та банківські реквізити сторін.

З урахуванням вказаних додаткових договорів, остаточним є договір, предметом якого є роботи з розроблення проекту відведення земельної ділянки під об'єктом незавершеного будівництва - фельдшерсько-акушерським пунктом, розташованим за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с. Борівці, закріплення меж земельної ділянки межовими знаками, передача землевпорядної документації на державну експертизу та отримання позитивного висновку.

Загальна вартість робіт становить 5231,70 грн., в тому числі ПДВ (пункт 3.1 договору в редакції додаткового договору від 25.12.2012).

Додатковим договором від 15.12.2011 договір доповнено додатком 3 "Календарний план виконання робіт", в якому передбачено: виконання в 2011 році робіт вартістю 2704,93 грн., у 2012 році - вартістю 2826,77 грн. В той же час, з останньої редакції пункту 5.1 вбачається, що строк виконання робіт встановлено через 490 календарних днів з моменту підписання договору.

Пунктом 3.2 договору сторонами погоджено вартість робіт та порядок розрахунків, які відбуваються протягом 10-ти банківських днів від дати підписання акта приймання-передачі робіт, замовник перераховує на рахунок виконавця суму в розмірі 100% загальної вартості робіт.

Пунктом 4.2 договору сторонами погоджено, що виконавець не пізніше 10-ти робочих днів після настання кінцевого строку виконання робіт, визначеного пунктом 5.1 договору, передає замовнику документацію, оформлену відповідно до завдання на виконання робіт, з підписаним актом.

Відповідно до пункту 4.3 договору, замовник зобов'язаний підписати акт протягом 10-и робочих днів з дня одержання документації.

У додаткових договорах від 17.07.2013 та від 25.03.2014 зазначено, що внесення змін до договору не звільняє виконавця від сплати пені за порушення кінцевого строку виконання робіт із землеустрою.

Передбачені договором роботи відповідачем виконано і передано позивачеві за актами здачі-приймання виконаних робіт № 1/6 від 13.12.2011 на суму 2704,93 грн. та № 2/6 від 26.12.2014 на суму 2526,77 грн. Відповідачем порушено строки виконання робіт встановлених договором.

Суд апеляційної інстанції правомірно не погодився із зазначеною у рішенні господарського суду датою закінчення строку виконання робіт, оскільки договір укладено 06.09.2011, 490-й день припадає на 07.01.2013, який є вихідним днем і відповідно до статті 254 Цивільного кодексу України переноситься на перший робочий день, тобто на 08.01.2013, а не 06.01.2013.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 5.1 договору, виконані відповідачем роботи повинні бути здані 09.01.2013, а у календарних планах виконання робіт згідно з пунктом 3.2 договору (з урахуванням внесених додатковими договорами від 25.12.2012., від 17.07.2013, від 25.03.2014) обсяг виконаних у 2012 та 2013 роках робіт до оплати визначено по факту в розмірі 0 грн., а в 2014 році мали бути оплачені роботи на остаточно узгоджену вартість 2526,77 грн.

Судом першої інстанції у судових засіданнях з пояснень сторін встановлено, що передбачений пунктом 5.1 договору і додатком 3 "календарний план виконання робіт" кінцевий строк виконання робіт сторони більше не змінювали, а вносивши зміни в пункт 3.2 договору, визначали поетапні строки оплати робіт відповідно до календарних планів виконання робіт у зв'язку з порушенням строку виконання робіт відповідачем. Вказане зумовлено необхідністю вирішення питання поетапного фінансування робіт для реєстрації зобов'язань позивача в органах ДКСУ в 2013 та 2014 роках без продовження кінцевого строку виконання робіт, оскільки роботи оплачувалися за рахунок коштів Державного бюджету і на кожний рік в територіальний орган казначейської служби належало надати відповідні угоди з обсягами потрібних коштів на наступний рік.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання виникає, зокрема, з господарського договору.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 837, частини 1 статі 839 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу, підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем порушено строки виконання робіт, передбачені у договорі - 09.01.2013, роботи були здані 26.12.2014.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що пунктом 6.2 договору передбачено, що за порушення кінцевого строку виконання робіт з вини виконавця, визначеного пунктом 5.1, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% суми договору за кожний день прострочення.

Відповідно до пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Судами встановлено, що позивачем нараховано пеню за період з 07.01.2013 по 06.01.2014 та за період з 07.01.2014 по 26.12.2014 у розмірі 3761,59 грн.; штраф у розмірі 7% вказаної вартості за прострочення виконання зобов'язання понад 30-ть днів у сумі 366,22 грн.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що вказаний розрахунок пені є неправильним, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до частини 1 статті 223 Господарського кодексу України, позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України передбачено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем неправильно нараховано пеню, оскільки перебіг часу, за який може бути нарахована пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане і припиняється через 6 місяців. Останнім днем виконання зобов'язання відповідачем за договором є 09.01.2013, відповідно право нараховувати пеню та штраф у позивача виникає з 10.01.2013. Проте пеня може бути нарахована за 6 місяців в межах строку позовної давності, а враховуючи спеціальну позовну давність для вимог про стягнення пені та штрафу, то такий строк в даному випадку сплив 10.01.2014.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку що заявлені позовні вимоги регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області не підлягають задоволенню, оскільки заявлені за межами строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що судом першої інстанції неправильно визначено строки здачі виконавцем робіт за договором, періоди нарахування штрафу та пені, обчисленням строку позовної давності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що строк позовної давності на звернення позивача до суду сплив 10.01.2014, а лист ДП "Центр державного земельного кадастру" № 1-7/1161 від 09.04.2014, на який посилається позивач, датований 09.04.2014, тобто за межами строку, тому суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що такий лист не може бути підставою переривання строку позовної давності.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору.

Укладення додаткових договорів від 17.07.2013 та 25.03.2014 на які позивач посилається, як на факт визнання відповідачем наявності прострочення виконання зобов'язань, правомірно судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги, оскільки вказаними додатковими договорами не змінювався строк остаточної здачі виконаних робіт. Пункт 5.1 договору, яким передбачено здачу робіт через 490 днів з моменту підписання договору, сторонами не змінювався. Відповідач 09.01.2013 мав здати виконані роботи, проте не здав, право вимоги штрафу і пені з'явилось у позивача з 10.01.2013 по 10.01.2014, а вказані додаткові угоди укладені поза межами строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що додаткові договори не можуть свідчити про переривання перебігу строку позовної давності, по-перше, оскільки заявлені поза межами строку позовної давності та не можуть свідчити про визнання відповідачем порушення строку виконання робіт.

Таким чином, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі № 926/374/15 Господарського суду Чернівецької області підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі № 926/374/15 Господарського суду Чернівецької області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі № 926/374/15 Господарського суду Чернівецької області залишити без змін.

Головуючий, суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Бондар С.В.